logo mail@ukralians.com
logo (044) 232-36-86
logo (097) 232-36-86

Кислотність, лужність та буферність грунтів

Кислотність грунтів обумовлена присутністю в них обмінного водню та обмінного алюмінію. Джерелом йона водню в грунтах є органічні кислоти. Обмінний алюміній знаходиться в грунтах у складі солей і алюмосилікатів. У грунтах розрізняють два види кислотності: актуальну та потенційну.

Актуальна кислотність обумовлена присутністю в грунтовому розчині вільних йонів у формі Н+ і ОН-. Вона визначає реакцію грунтового розчину і характеризується величиною рН, що представляє собою негативний логарифм концентрації водневого йона. Визначення рН грунтового розчину має величезне значення, оскільки саме актуальна кислотність грунтів визначає життєдіяльність мікроорганізмів і умови існування рослин.

Потенційна кислотність показує сумарний вміст кислот і кислотних агентів в даному грунті. Ця форма кислотності визначається шляхом титрування грунтового розчину розчином лугу певної концентрації. Калій нейтральної солі витісняє з ГПК водень, який, вступаючи в реакцію з іоном хлору, утворює соляну кислоту. Розрізняють дві форми потенційної кислотності (в залежності від характеру витіснення): обмінну і гідролітичну. Обмінна кислотність обумовлена наявністю в ГПК обмінного водню або обмінного алюмінію. Обмінна кислотність виявляється при взаємодії твердої фази грунту з нейтральними солями. При цьому водень або алюміній витісняються з ГПК катіоном нейтральної солі. Поява в розчині обмінних алюмінію і водню надає йому кислу реакцію. Гідролітична кислотність показує максимально можливу кількість водню й алюмінію, що знаходяться в обмінному стані в грунті. Вона визначається при обробці грунту ацетатом натрію (CH3COONa), який створює лужне середовище і тим самим сприяє більш повному витісненню поглиненого водню. Кількість витраченої оцтової кислоти визначає величину гідролітичної кислотності. Гідролітична кислотність зазвичай більше обмінної.

Поліпшення властивостей грунтів і зниження грунтової кислотності досягаються внесенням в грунт іона Са2+ у формі вапна, меленого вапняку, крейди та інших добрив, тобто так званим вапнуванням грунту. Якщо в кислий грунт вносять вапно, протікає реакція обміну. В результаті вапнування в грунті не утворюється сполук, шкідливих для рослин. У першу чергу вапно вносять до грунту, які мають рН до 3,5, потім — від 3,5 до 4,5 і, нарешті, від 4,5 до 5,5. Вище рН = 5,5 вапнування не проводиться. Дозу вапна визначають за рН. При внесенні вапна за рН нейтралізується обмінна кислотність грунту. Для вапнування кислих грунтів лісових розсадників рекомендується вносити 2/3 дози, встановленої за рН, або половину дози, обчисленої за гідролітичною кислотністю грунту. Відразу після внесення вапна в лісових розсадниках не слід висівати насіння хвойних порід, так як вапно створює лужну реакцію середовища. У лісових культурах вапнування проводять врозкид. У перші роки спостерігається деяке зниження приросту через лужну реакції грунтів, спричинену добривом. Вапнування роблять раз на 3-5 років.

Лужність грунтів. Розрізняють актуальну і потенційну лужність грунтів. Актуальна лужність — це лужність грунтового розчину, що виникає під впливом гідролітично лужних солей, наприклад соди або бікарбонату кальцію. Потенційна лужність виявляється у грунтів, що містять в грунтовому поглинаючому комплексі натрій. Вона характерна для солонцюватих і засолених грунтів і визначається реакцією з утворенням соди. Боротьба з лужністю проводиться гіпсування грунтів. Сірчанокислий натрій водорозчинний, легко вимивається. Введення в грунтовий комплекс Са2+ покращує властивості грунтів. Для зниження лужності солонців застосовують суперфосфат, сульфат амонію, гній.

Буферність грунтів — це властивість грунту підтримувати постійну реакцію грунтового розчину. Буферність залежить від хімічного складу і ємності поглинання грунту, складу поглинених катіонів і властивостей грунтового розчину. Якщо в грунт влити трохи соляної кислоти, то можна очікувати підкислення грунтового розчину, проте цього не відбудеться, тому що відбудеться обмінна реакція з утворенням нейтральних солей. Якщо додати луг, наприклад соду, то і вона також буде нейтралізована. Буферна здатність грунтів буде тим вищою, чим більша їх ємність поглинання. На буферні властивості грунтів має великий позитивний вплив бікарбонат кальцію. Буферність — явище, яке забезпечує більш-менш постійну концентрацію водневих і гідроксильних йонів в грунті, що дає можливість рослинам пристосуватися до умов середовища.

При визначенні лісорослинних властивостей найбільше значення має грунтовий поглинаючий комплекс, сума поглинених основ, реакція середовища, склад катіонів та аніонів, ступінь насиченості грунтів основами. Певні деревні породи пред’являють свої індивідуальні вимоги до грунтових умов. Хороше зростання сосни, наприклад, спостерігається при ємності поглинання 7-12 мг-екв, або 15-18 мг-екв, дуба 16-25 мг-екв на 100 г грунту при рН 5,5-6,5. Сприятливі умови для зростання лісу складаються при насиченості грунтів основами на 50-80% та вмісті рухливих легкорозчинних сполук калію і фосфору понад 5 мг на кожні 100 г грунту. На сильнокислих і лужних грунтах зростання більшості деревних порід пригнічене. У цих випадках здійснюють хімічну меліорацію грунтів, тобто вапнування або гіпсування. Посилення росту рослин призводить до розвитку біологічної поглинальної здатності грунтів і збагаченню їх необхідними для рослин елементами живлення.

© ТОВ «ТД «Укральянс», 2020